Як змінюється людина, яка була в полоні?
Війна внесла корективи і в словниковий запас кожного українця. Ми всі стали частіше говорити про полон, тортури, людей з інвалідністю (наявність ампутацій або інших наслідків від отриманих поранень). І це стосується як військових, так і цивільного населення.
Сьогодні я пропоную поговорити про людей, які мають досвід полону. І на початку зразу хочу зазначити, що важливо використовувати коректне формулювання: людина, яка має досвід полону; або людина, звільнена з полону. Чому це так важливо? Тому що навіть формулювання допомагає людині відходити від минулого, потихеньку зцілюватись від жахіть минулого, поступово переходити з життя «в минулому» в «тут та тепер».
Що важливо:
1. Треба памʼятати, що, як правило, полон нерозривно повʼязаний із тортурами. Навіть якщо людина про них не розповідає. Тортури та катування в полоні направлені на знищення людської ідентичності, але (з умовним) збереженням фізичного тіла. Тому що, якщо фізичне тіло не витримає, то катувати не буде кого. Тобто тортури, які застосовують до полонених, це злочин проти людяності, тому зачіпає всіх українців. Тому так сильно ми переймаємось кожним повідомленням про здійснене ворогом насилля. Навіть тих, які вже давно мешкають в інших країнах, але відносять себе за етнічним походженням до українців.
2. Полон - це обмеження. Обмеження людини в часі, в особистих діях, можливості будь-що контролювати, робити вибір. Людина навіть не може контролювати жити їй чи померти, тому що під час потрапляння в полон в неї відбирають все, що можливо використати для позбавлення себе життя.
3. Втрачається базова довіра до людей. Полонений стикається із насильством з боку іншої людини, яка наділена владою (мається на увазі, що в іншої людини є зброя, можливості та право безкарно жорстко поводитись із полоненим). Тим більш, що тортури та знущання можуть здійснюватись за будь-яку дію: подивився не так, не подивився; заговорив українською. І надалі, під час відновлення, в особи, що має досвід полону, можливі складнощі в соціальній адаптації, тому що так складно тепер довіряти іншим.
4. Зʼявляється страх до людей, які наділені владою. І в цю категорію владних осіб потрапляють лікарі, психологи, керівництво. Можливі випадки, коли людина, маючи необхідність отримати лікування, прийшовши до реєстратури й отримав якийсь, на його думку, жорсткий коментар, повністю відмовляється від отримання послуги та уходить без отримання лікування. Тому так важко військовим повертатись до виконання обовʼязків, адже однією з умов військової служби є контроль з боку керівника.
5. Втрачається відчуття часу. До прикладу, людина із досвідом полону може запізнюватись на домовлену зустріч і не тому, що не хоче приходити, а тому, що втратила уміння орієнтуватись в часовому просторі (це добре, якщо під час полону в нього була можливість розуміти коли наступає день, а коли - ніч. Частіше, в місцях тримання полонених, світло не виключається ніколи).
6. Зникає уміння вибору. Коли людина постійно піддається тортурам за будь-які прояви, то вона приймає внутрішнє рішення - не робити ніяких виборів, тому що все одно отримуєш однаковий результат - покарання. Тому, під час відновлення, дуже важливо допомогти знов опанувати цю навичку. Тобто, на початку надавати так званий «вибір без вибору», наприклад: ти сьогодні вдягнеш синій светр чи зелений? Ти на обід будеш суп чи пюре?
7. Людина із досвідом полону вижила в надлюдських умовах. Психіка зробила все можливе, щоб захиститись від важких випробувань, часто шляхом відмови від багатьох навичок та ідентичностей. Наприклад, перестала відчувати свої фізичні потреби (в туалет можливо було ходити тільки тоді, коли вирішувала охорона), стала нечутлива до своїх кордонів (якщо до неї підходять ближче ніж три метри, то ця дія розцінюється як напад чи небезпека; якщо до неї торкаються без дозволу - напад; або може дивитись гучно фільм вночі, не рахуючись із потребами оточення). Тому основне, що потребує людина з досвідом полону, це медична реабілітація, соціальна адаптація, правова допомога та психологічне відновлення. Іноді потрібно, навіть, супроводжувати таку людину в соціальних інституціях в якості підтримки і такого собі «перекладача», який зможе переформулювати часто-густо стислі та сухі відповіді в державних структурах.
8. Відчуття, що людина звільнена з полону приходить дуже повільно. Навіть коли вже пройшов рік, півтора, людина може представлятись як «я - полонений» в теперішньому часі. Відновлення потребує часу, сил та підтримки оточення.
Поділяю думку відомого письменника Еріха Марії Ремарк: «Поки людина не здається, вона сильніша своєї долі!».
І памʼятайте: життя триває! І від кожного з нас залежить чим саме його наповнювати!
.
