Історична довідка села Мирне
Мирне – ніби звичайне село, яких в Україні немало, але скільки цікавого в його історії, долі стількох чудових людей пов’язані з ним! В його історії, як у краплі води, відображено історію країни та народу.
Перші жителі села Мирне переселились сюди в далекому 1821 році з Калузької губернії, Жиздренського повіту, села Летеки.
Кара - Шикір – так називалось наше село на мапах кінця ХУІІІ – посатку ХІХ ст. на честь турецького поміщика. «Кара – Шикір» або «Кара – Чикір» означае «чорне село», «чорна або намита земля». У пошуках свободи та волі народ переселявся з центральних районів Росії на околиці, на вільні землі.
Спочатку переселились чотири людини на чолі з Артемом Єфимовим. Вони, зустрівшись з с липованами, що жили в Карячці, перевезли сюди і свої родини. У Артема Єфимова було два сини – Абрам та Єфим. У цих синів було по дві доньки та два сини. А всього він привів з собою свій рід, який налічував 40 чоловік. Разом з ним «заснували» Карячку 13 родин з Калуги.
Поступово жителі Карячки включалися у господарське освоєння села. У селі було побудовано 29 «плетених» (каркасних) будинків. Було 2 вітряні млини, 6 колодязів (в тому числі 2 кам'яних). У володінні жителів перебувало 55 коней, 118 корів і 206 овець.
У 1828 році переселенці дали селу більш співзвучну і більш зрозумілу для жителів назву - Карячка.
Через те що в селі існували надлишки землі, в 1930-х роках в Карячку переселяють близько 20 сімей українців і молдаван з сусідніх казенних селищ Бессарабії.
Основним заняттям населення села продовжувало залишатися землеробство, скотарство і рибальство. Населення розпоряджалося 2085 десятинами землі, на якій крім оранки розташовувалося 10 городів і 12 садів. Крім общинних земель поруч з Карячкой знаходилися володіння церкви (близько 50 га) і приватні маєтки - Брунева з Галілешт (тепер с. Десантне) і Тульчіану з села Нової Миколаївки. Деякі жителі працювали на поміщика Тульчіана. В цей час жителі орендували також придунайські казенні плавні. У них влаштовували городи, сади, рубали очерет для власних потреб і на продаж, мали плавневі покоси, виробляли лов риби і випасали худобу.
У 1910 році в селі налічувалося 210 сімей - 842 чоловіки та 781 жінка. З них 178 сімей - 1 393 осіб - старообрядці, а 32 сім'ї - 230 осіб - українці та молдавани. А через шість років в селі проживало 1240 російських старообрядців і 117 православних. Зниження населення відбулося в результаті мобілізації в 1914 - 1915 роках у зв'язку з початком Першої світової війни. Знижується поголів'я худоби за період з 1878 року до початку ХХ століття. Так, до 1878 року у володінні господарств було 427 коней, 820 корів, а на початок століття - 108 коней, 297 корів. Виняток склали вівці, кількість яких збільшилася в 40 разів: від усього лише 5 овець і кіз до 206 овець. Їх було вигідно розводити і продавати и продавати продукти вівчарства. У селі розвивалися і ремісничі заняття, зокрема діяв один питний будинок («шинок») і 5 млинів.
З 1918 по 1940 рік та в період Другої світової війни 1941-1944 роках Бесарабія перебувала під владою Румунії. Карячка продовжувала входити в Ізмаїльський цинут Бессарабії. Згідно з румунськими джерелами, стрімко зросло населення села. На 1923 рік у Карячці проживали 2 531 особа: 1311 чоловіків і 1220 жінок, що склало 350 сімей. Вводився адміністративний устрій Румунії, в зв'язку з чим в центрі села було споруджено будинок сільської управи - примарії. У громадському житті села домінуюче становище зайняло молдавське населення. Саме з числа молдавських жителів призначалися сільські старости - «примари».
У румунський період історії в селі діяли Народний банк, сільськогосподарський кооператив, початкова школа. Три вчителі навчали 40 - 45 дітей щорічно. Навчання велося тільки румунською мовою. Діти старообрядців зобов'язані були вивчати офіційну православну догматику і відвідувати православну церкву.
Невдоволення румунським режимом призвело до відомого Татарбунарському повстання в 1924 році. Повстання охопило не тільки місто Татарбунари, але і ряд сіл - Нерушай, Спаське, Галілешти, Чічму. З 1921 року в Карячці діяв підпільний комітет. Секретарем комітету був Решетніков Калин Єлисейович. Закінчив Кілійську гімназію, мав середню освіту. Головою був Гуров Іван Ул`янович, заступником був Масленников Іван Семенович. Серед активних учасників повстання відомі Дєткови Павло Степанович, Филимон Купріянович та Семен Степанович, Масленников Семен Лукич,Іванов Аким Варфоломейович, Унгурян Сергій Никонович, Ірина Іванова, Аким та Микола Новікови, Максим та Єфим Іванови, Макар Решетников, Ананій Масленников та ін.
Повстання було придушене. Багато учасників повстання було вбито, розстріляно та посаджено у в'язницю. Наш народ свято шанує пам'ять тих, хто загинув в боротьбі за визволення. Їм споруджені пам'ятники в Татарбунарах, с. Нерушай, Десантному та інших селах. Змінюються часи, люди і саме життя вже не те. Але вічними залишаються Карячка – Мирне та пам'ять про тих далеких предків, яким ми зобов'язані своїм життям. Ми віримо у відродження нашого рідного села, запорука якому історичний досвід, традиції, наша працьовитість, патріотизм. І вершина цього - пам'ятник засновникам села, нашим предкам від вдячних нащадків, бо «Блажен, хто предків своїх шанує». Відкриття пам'ятника - 28 жовтня 2011 року.
На фото пам’ятник засновникам села.
У каждого села свое название.
Названия о многом говорят:
Приморское, Десантное
И Мирное...
Звучат слова с народной песней в лад.
Как ласково, как емко, как приветливо
Свои селенья люди нарекли,
Хотя тянули жилы из последнего.
Кормясь плодами матушки – земли.
Как кружева, народ плетет сказания.
Душа народа жаждет красоты.
Вот потому и живы те названия,
Как символы надежды и мечты.
Анатолий Потапов