Жужелиця хлібна мала ( хлібна жужелиця звичайна)
Шановні аграрії Вилківської ОТГ.
Кліматичні умови восени 2021 року сприяли отриманню дружних сходів озимини. Навіть посіяні пізніше, ніж цього вимагає технологія вирощування, навіть посіяні по не дуже зручним попередникам посіви виглядали в цілому непогано. Але так інколи буває у природі і особливо це стосується сільського господарства, що не буває добра без лиха. Там де озимина розміщена по стерні спочатку з’явились жовтуваті плями, які поступово розширились майже по всьому полі. На ранніх посівах вже сьогодні можна спостерігати випадіння на значних площах. Це – хлібна жужелиця, яка нещадно знищує посіви, якщо не дотримуватись основних правил землеробства. Світовий досвід свідчить, що озимі культури можна розміщати по схемі монокультури з обов’язковим дотриманням комплексного захисту від шкідників та хвороб.
Поширення
Поширена в Степу і Лісостепу аж до південної межі Полісся. За її чисельністю та шкодочинністю територію України можна поділити на дві зони: перша зона — постійної шкодочинності — охоплює Крим, Херсонську, Миколаївську, Одеську, Запорізьку, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, південні райони Кіровоградської області; друга зона — циклічної шкодочинності — північну частину Кіровоградської, Полтавську, Харківську, Черкаську, Київську, Сумську, Вінницьку, Чернівецьку та Закарпатську області.
Зовнішній вигляд
Жук 12 – 16 мм завдовжки, смолисточорний зі слабким металічним блиском. Надкрила опуклі, з глибокими дрібнокрапчастими борозенками. Вусики, гомілки, лапки бурочервоні.
Яйця розміром 2 – 2,5 мм, овальні, молочнобілі. Личинка до 28 мм, має три віки, які відрізняються за розмірами головної капсули й тіла. У личинок першого віку ширина головної капсули становить 1,1 – 1,2 мм, другого — 1,65 – 1,85, третього — 2,25 – 3,1 мм; довжина тіла — відповідно 5 – 12, 10 – 20, 18 – 28 мм. Голова та грудні сегменти тіла личинок темнобурі, черевце личинок I, II і в середині III віку сірозелене, личинок, що закінчують живлення, — біле, а перед заляльковуванням — кремове. Лялечки відкритого типу, білі, знаходяться у земляній колисочці.
Розвиток
Зимують личинки різного віку в ґрунті на глибині 20 – 40 см. Можуть перезимувати і жуки, проте вони, як правило, заражені личинками мухифазії і гинуть навесні, перед вильотом паразита. Живлення личинок навесні розпочинається після розмерзання ґрунту і триває (залежно від їх віку та температурного режиму) 5 – 7 тижнів. Озима пшениця в цей час перебуває у фазі кущіння та виходу в трубку. На півдні України личинки можуть закінчити живлення ще восени або взимку. Заляльковування відбувається в земляних колисочках на глибині від 20 – 30 до 50 – 70 см у південних районах наприкінці квітня — на початку травня, в північній частині ареалу — у другій половині травня. Розвиток лялечки триває 15 – 25 діб. Жуки починають виходити на поверхню ґрунту в період формування зерна озимої пшениці, масово — у фазі молочної стиглості. На півдні це спостерігається у другій половині травня — на початку червня, на півночі ареалу — в червні. Жуки ведуть переважно присмерковий спосіб життя. Вдень вони знаходяться у різних сховищах, а після заходу сонця піднімаються по стеблах до колоса, де вигризають спочатку зав’язь, а пізніше м’яке зерно пшениці. Живлення більшості жуків закінчується до настання жнив, після чого вони, особливо в жаркі посушливі роки, ховаються в ґрунт, залежно від його вологості та накопичення жирового тіла на глибину 10 – 50 см, де перебувають у стані літньої діапаузи. Залежно від температури і особливо вологості ґрунту цей стан може тривати 20 – 30 діб і більше. Коли у ґрунтову камеру, де вони діапаузують, потрапляє волога, жуки знову стають активними. Вони з’являються на поверхні ґрунту зазвичай у другій половині серпня — на початку вересня. За сприятливих умов зволоження ґрунту жуки спарюються і відкладають яйця в спеціальні маленькі камери в ґрунті на глибині до 10 см. Одна самка відкладає 50 – 70, максимально — до 270 яєць. За посушливої погоди плодючість самок різко зменшується. Ембріональний розвиток триває близько 10 – 15 діб. Відродження личинок спостерігається залежно від умов зволоження ґрунту від кінця серпня до настання приморозків. Личинки живляться сходами озимих, причому живлення може продовжуватися під снігом. Личинки об’їдають молоде листя сходів, залишаючи тільки жилки. Пошкоджені рослини мають «змочалений» вигляд. У місцях скупчення личинок рослини гинуть, а на посівах утворюються плями у вигляді «лисин». Після перезимівлі личинки поновлюють живлення на посівах озимих до заляльковування. Шкідник розвивається в одній генерації.
Заходи захисту
Велике значення в зниженні чисельності хлібної жужелиці мають організаційногосподарські та агротехнічні заходи, насамперед дотримання сівозмін, зменшення частки стернових попередників під озиму пшеницю до 5 – 10 %, своєчасне й без втрат збирання врожаю, лущення стерні, обробіток ґрунту за системою напівпару, знищення падалиці, сівба у другій половині оптимальних строків. При розміщенні пшениці після стернових попередників за умов достатньої вологості ґрунту в шарі розміщення насіння (не вище 14 – 15 %) — ефективна таксація рослин шляхом обробки насіння інсектицидами. За наявності 2 – 3 личинок восени або навесні, 3 – 5 жуків на 1 м2 влітку в період колосіння застосовують обприскування інсектицидами (Базудин, Волатон 500, Діазинон, Нурел Д, Промет 400).
Шановні колеги. Як агроном з 25 річним досвідом знаю особисто, що відсутність знань не можна замінити надлишком грошей. Якщо не Ваших посівах озимих з’явились перші ознаки враження хлібною жужелицею, то не треба чекати милості від природи. Своєчасно проведені заходи допоможуть суттєво зменшити шкоду. З повагою та найкращими побажаннями.
Демидов О.П. – головний спеціаліст відділу карантину рослин, управління фітосанітарної безпеки, контролю в сфері насінництва та розсадництва Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, державний фітосанітарний інспектор.
