Як говорити з батьками дітей з інвалідністю/дітей, що мають психічні порушення/дітей, що мають якесь захворювання
Так буває, що люди з намірами підтримати можуть дуже необережно висловлюватись.
Наприклад, виказувати сумніви, що в дитини те чи інше захворювання.
Намагайтесь не давати непроханих порад та не ставити під сумнів дії батьків, які зі своєю дитиною 24/7.
Будьте терплячими та не втручайтесь із повчаннями й зауваженнями до батьків, якщо ви бачите, що їхня дитина кричить в громадських місцях чи робить рухи, які вам здаються дивними. Адже ви можете не знати напевно, проявом чого є така поведінка.
У спілкуванні з батьками дітей з інвалідністю уникайте фраз, сповнених як жалю та милосердя, так і героїзації. Батьки дітей з інвалідністю чи дітей з психічними порушеннями мають відчувати, що їхня дитина так само цінна, як і інші. Якщо ви зустрічаєтесь з такою сім’єю, звертайтесь до дитини, говоріть з нею про її справи, успіхи, а не тільки з батьками.
Важливо не сприймати те, що у дитини є інвалідність, як горе для родини, і тим паче не варто драматизувати й бідкатись.
Таким ставленнями ми тільки посилюємо стигматизацію щодо людей з інвалідністю. Інвалідність – не горе і не тягар, це просто частина життя людини.
