«Це можна не робити, але яка буде ціна цього нероблення»
Безбар'єрність і ментальне здоров'я пов’язані напряму, оскільки війна стала найбільшим бар'єром зараз, і прогнозуючи її наслідки, ми розуміємо, що маємо робити багато для підтримки людей. Адже ментальне здоров'я – економічна категорія, це про працездатність, про ресурсність людини. І якщо не працювати з простими практиками, коли людина може сама собі допомогти, або коли їй може допомогти оточення, ми як суспільство можемо опинитися в складній ситуації.
З чого все почалося
До повномасштабної війни ми були зосереджені на темі безбар’єрності, а після вторгнення долучилися до ініціативи Першої леді Олени Зеленської щодо реформування сфери ментального здоров’я.
Раніше ментальне здоров’я в Україні обмежувалося спеціалізованими послугами, тобто психіатричними лікарнями, переважно закритого типу. І 88% бюджету на охорону ментального здоров'я, який був у Міністерстві охорони здоров'я, відводився саме на ці лікарні.
Також в Україні є психологи, психотерапевти, ті, які працюють у галузі освіти або соціальної роботи. Але не було загального бачення того, який вигляд повинна мати система сервісів і послуг.
Ми провели аудит ресурсів, які мали, аналіз потреб цільових груп, проаналізували міжнародний досвід, зробили соціологічне опитування про стан ментального здоров'я українців і про те, як вони ставляться до різних видів психологічної допомоги і як узагалі відчувають цю послугу.
У нас питають час від часу, чи можна цього не робити, адже жили раніше без ментального здоров’я, але ціна нероблення буде висока. Люди, які тривалий час перебувають у дистресі, мають загострення всіх хронічних хвороб. Стрес – це шалене навантаження на всі системи організму. На тлі стресу й тривожності збільшується кількість діабетів, велику загрозу це становить і для жіночого репродуктивного здоров’я.
