Центри життєстійкості - простори зцілення й відновлення
Спостерігаючи за людьми в місті на ранок після нічного ракетного обстрілу, можна помітити, що перед тим, як почати робочий день, вони збираються й обговорюють, хто що чув і бачив, де був обстріл, як реагували тварини чи діти. Адже людям важливо знати, що вони в цьому не одні.
Також якось ми говорили з Мінцифрою про ЦНАПи. І вони наводили приклад, що після деокупації Бучі працівники ЦНАПів казали, що в них не виходить дотримуватися KPI, бо KPI – швидкість роботи з клієнтом, а люди приходили поговорити, розповісти, де вони були, скільки часу провели в підвалі.
Ми зрозуміли, що ще одна наша паралельна задача – простори зцілення й відновлення. Так, ми запропонували Мінсоцу піти шляхом створення центрів життєстійкості. Це мають бути місця, де люди можуть гуртуватися і робити щось спільно. Наприклад, якщо приходить мама з дитиною, то мама може піти на якусь групову роботу, дитина паралельно на арттерапію. Перший такий центр відкрили спільно з Unicef на Харківщині, де багато ВПО. У «центрах життєстійкості» людина, у якої буквально зруйнувалося все попереднє життя має відновити документи, знайти садок, школу та заняття для дитини, а також підтримати себе.
Зараз це пілотний проєкт, але деякі громади не чекають і самостійно створюють те, що може підтримати людей.
